Останнім часом багато говорять про піар. Приїхавши в Індонезію я теж дещо про це зрозуміла. Балі – це суцільний піар. Як там у рекламі? Безкрайні пляжі з білосніжним піском, оточені пальмами. Угу, все так. Пляжі є, пісок і пальми теж. Але ціни в готелях 4-5 зірок невиправдано завищені (звісно, це не проблема острова). Проблема острова в тому що він аж ніяк не відповіає іміжу райського місця. Звісно є щось сакральне в тогму як балійці готують кощички з квітами і їжею ля своїх богів, а потім ставлять біля порогу. Так переживаєш, аби не наступити на них. Але коли дивишся на те, як під час храмової церемонії готують до жертвоприношення свиню, порося, гусей, козу і маленького цуцика, починає обдавати холодним потом. Як можна втопити тварину? І наскільки розумно робити це в сучасному суспільстві?

Тут ніхто не поспішає. Мали нагоду порівняти мережевий Novotel і маленький на 9 номерів готельчик, що належить шведу-експату та його партнеру з о.Яви. Останній виявися затишнішим, їжа смачнішою, масаж дешевшим. В Novotel замість морозива тобі пропонуватимуть тірамісу, зі стелі падатимуть жуки невідомого походження. А персонал або зовсім не може пояснити своєї думки, або відверто набридає розмовами.

Люди – найважливіше. Нормальною на Балі є зарплата 100 дол. На місяць. Приблизно стільки ви заплатите за ніч в багатозірковому готелі і гроші ці підуть на підтримку французької чи іспанської економіки. В курортних містах, майже як в Єгипті, вивіски дублюються російською. Персонал може розказати купу історій про росіян, які гарні у них жінки і які деспотичні чоловіки. Наші всюди ведуть себе однаково. На Балі, наприклад індуїзм, а от на сусідньому острові Ломбок мусульманство. На Балі приїжджають усі – з Яви, Ломбока, Суматри в пошуках роботи. І відверто не люблять вас. В багатозірковому готелі нормально, якщо по пляжу будуть ходити діти і пропонувати купити браслет за «вандолла» і жіночки з кращими у світі саронгами. На ваше ні, вони відповідатимуть очікуванням  за 5 хвилин прийдуть знову. Охорона готелю закриває на це очі, бо всім треба працювати. В результаті ти забуваєш, що не в Криму і пробираєшся до моря дуже швидко, аби не попастись на очі дітям.

А, море. Точніше океан. Приливи-відливи – це нормально. Вода відходить на кілька десятків метрів. Нам пощастило, що прилив був вдень. Гірше було, що на дні дрібненькі обломки ракушок і зелені водорості. А все решта було прекрасно!

А чого всі забули про природний імуномодулятор сало? Ми от думаєм дорогою додому купити тигрового бальзаму і мазі "звьоздочка", а то всяка ця оксолінова мазь - фігня. Звьоздочка - наше всьо. А ну да, і повязок погламурнєє.

Cидіти в 40-градусну спеку на Балі, жувати жарені каштани і згадувати все, що знаєш про чуму трохи дивно. Але краще сидіти тут, де теплій океан і прекрасна природа, люди не носять маски і можна спокійно пити воду, аніж в Україні. Нам з чоловіком щоразу випадає дивна нагода - коли ми були на Кубі, з"явилось повідомленння про свинячий грип в Мексиці. Батьки дзвонили, переживали, просили не їсти свинину (на Кубі її і так нема). Тепер, коли ми на Балі - грип в Україні і батьки знову дзвонять і радіють, що ми поїхали. Забагато переживань. Коли я їхала з України у мене було спокійне повноцінне життя - житло, друзі, робота. Тепер друзі хворіють, в тому числі панікою, рідна газета не виходить, бойкоту, вимага зарплату, в країні чума, чи що там. Життя змінилось за один день. Я мала час подумати про це все, коли ми сьогодні виходили в море ловити рибу. Чим ще займатись посеред моря 4 години? Я вирішила, що можу лишити все, як є. Там в Україні. Можна лишитись тут, або в Сінгапурі, можна поїхати в Австралію. Я просто не хочу грати в політичні ігри. Спекулювати на здоров"ї неетично. Хоча яка тут етика, суцільний піар.

Відповідаючи на найпопулярніше за останній тиждень питання - так, зі мною все добре. Життя у шлюбі, як і на Марсі однозначно є і воно просто чудове. Прокинувшись в свій перший подружній ранок я подумала: "Як же прекрасно, що це все нарешті закінчилось". Можна не думати про святкове меню,  церемонію, не циклитись на порадах родичів щодо зачіски, музики, обрядів. Це було найскладніше випробування і в якийсь момент я ледь не збожеволіла. Проте маю купу нових знань. Наприклад, для себе я виділила 3 типи весільних суконь:
1. Піроженка. Найпоширеніше - це коли наречена схожа на фарфорову ляльку, в сукні купа кругів і розочок на грудях, а в зачісці діадема/віночок/живі квіти. Під кінець весілля подол того плаття брудний або обірваний.
2. Рибка - хоча мені вонобільше схоже на русалку. Це коли плаття вузьке, а розширюється внизу, імітуючи хвіст. Пасує тільки високим жінкам з вузькими бедрами В Україні таких не багато, тому плаття не користується популярністю.
3. Ампір - досі не розумію, чому його так називають. Але цю кодову назву знають в кожному салоні. Це такі вузенькі сукні, в яких пояс знаходиться під грудями. Як правило, їх купують вагітні наречені, бо вони трохи приховують живіт. Але сам вибір сукні про все говорить
Ще один цікавий факт - на роботі двоє хлопців посперечались, що після весілля я одразу поїду в весільну подорож. Я не поїхала - тепер один другому щодня дає щолбан. Цікаво!

Нарешті дощ і грузинська музика. Лишилось 16 днів до просто ще одного дня в житті. Все навколо мене крутиться, як при перемотці в старих відеомагнітофонах. Цікаво, скільки невикористаних можливостей залишиться в цьому житті. І чи правда життя після весілля змінюється?
Дощі нагадують ту поїздку в Камбоджу на початку сезону дощів. Коли земля перетворюється на озеро, коли дощ стоїть стіною і земля висихає за кілька хвилин. Цікаво, а в Непалі вже холодні ночі?

Як я маю відреагувати, якщо перед днем Незалежності була зустріч однокласників, один з яких точно знав, що я була в місті, але мене на цю зустріч не запросили?
Я пішла від них після 9 класу, але чи означає це, що ми не вчились разом?
Що мені не цікаво дізнатись, хто скільки дітей народив, хто з ким женився/розійшовся?
Мені не цікаво розказати, чим я весь цей час займалась (ну це дійсно мало кому цікаво)?
В мене є декалька теорій:
перша: вони забули, що я вчилась з ними, не дивлячись на те, що я булу старостою (про таких забувають швидко)
друга: нема ніяких спільких спогадів, я не приймала участі в їхніх приколах
третя: хтось вирішив, що я загордилась/вийшла заміж/забула за них
Кожна з цих теорій є правдою частково і частково є повною лажею, бо влаштовувати зустріч випускників вибірково - це не цікаво.

Вчора сталось багато подій, які трапились зі мною вперше. Ми переїхали в нашу квартиру. В мене вперше збігло молоко на електроплиту, коли я вперше варила манну кашу. Таких дріб"язкових, але важливих для мене подій буде ще багато. Але так прекрасно снідати на на своєму балконі, дивлячись, як починається день у хлопців, що ганяють у футбол на стадіоні, у волейбольної команди, яка готується до гри. І хоч поки ми живемо серед коробок, і розібраних меблів - тут мені найкомфортніше і найкраще.

Вперше в житті мені стало байдуже до свого дня народженн. Раніше було сумно, в дитинстві, навпаки - радісно. А вчора я навіть не думала, чи привітають мене друзі і знайомі. Ті, хто привітали - дякую, хто не привітав - теж дякую, принаймні, це не було лицемірством. Навколо так багато подій, що я не встигаю переживати. Головне, що цей день був тихим, спокійним і поряд були ті, кого я люблю.
Дякую всім!

В той час, як я до 2.30 ночі писала текст для редактора нашого профільного щотижневика, я наснилась редактору. Нижче наша з нею розмова. Поки я працювала, вона відбила в мене кавалера
 

Якщо я вам снитимусь - будьте уважні, вас може збити маршрутка